ВІЛ-інфекція та СНІД: що це, чим різняться і як передається вірус

ВІЛ-інфекція — це стан, за якого вірус імунодефіциту людини поступово руйнує клітини імунної системи, що їх називають CD4-клітинами, або Т-хелперами. СНІД (синдром набутого імунодефіциту) — не окрема хвороба і не інший вірус, а найпізніша стадія тієї самої інфекції, коли імунітет уже серйозно пошкоджений. Без лікування ВІЛ-інфекція переходить у СНІД приблизно за 10 років, за терапії до цієї стадії доходить не кожен.

Що таке ВІЛ-інфекція і вірус імунодефіциту людини

Вірус імунодефіциту людини належить до ретровірусів: він переписує свої інструкції з РНК на ДНК і вбудовує їх у ДНК клітини людини, після чого клітина починає працювати в інтересах вірусу. Мішенню слугують лейкоцити крові — CD4-клітини; їхня кількість падає, і організму стає важче чинити опір навіть тим збудникам, які зазвичай не спричиняють хвороби. Заразитися може будь-яка людина, що зіткнулася з вірусом, — уявлення, що ВІЛ стосується лише окремих груп, хибне. Водночас статистично деякі групи уражені сильніше, значною мірою через бар'єри в доступі до профілактики й тестування.

Чим ВІЛ відрізняється від СНІДу

Різниця в тому, що вірус і стан — не одне й те саме: ВІЛ ослаблює імунну систему, а СНІД виникає як наслідок інфекції за її тяжкого перебігу. Не будучи інфікованою ВІЛ, людина не може захворіти на СНІД. Діагноз СНІДу ставлять людині з ВІЛ, у якої кількість CD4-клітин нижча за 200 клітин на кубічний міліметр крові або є захворювання, характерне для цієї стадії, — так звана СНІД-індикаторна хвороба. До таких хвороб належать опортуністичні інфекції, деякі види раку та окремі неврологічні стани.

Як передається ВІЛ і як він не передається

Вірус передається з фізіологічними рідинами інфікованої людини: кров'ю, сім'яною рідиною, вагінальними виділеннями та грудним молоком. Найчастіші шляхи — незахищений вагінальний або анальний секс і спільне використання голок під час ін'єкційного вживання наркотиків; можлива передача від матері дитині під час вагітності, пологів або при годуванні груддю. Ризик підвищують інша інфекція, що передається статевим шляхом, небезпечні ін'єкції та переливання крові, а також випадкові уколи голкою в медичних працівників.

• Передача не відбувається під час поцілунків, обіймів і рукостискань.
• Не відбувається при спільному користуванні особистими речами, їжею та водою.
• Людина, яка отримує антиретровірусну терапію з невизначуваним вірусним навантаженням, не передає вірус статевим партнерам.
• Ймовірність передачі вища в перші місяці після зараження.

Як перебігає ВІЛ-інфекція за стадіями

У частини людей через місяць-два після зараження з'являються грипоподібні симптоми, які зазвичай минають за тиждень-місяць; в інших цей період перебігає без помітних ознак. Потім настає тривала стадія без симптомів, коли людина може почуватися добре, але залишається здатною передавати вірус. Поступове ослаблення імунітету проявляється лімфаденопатією, зниженням маси тіла, підвищенням температури, діареєю та кашлем.

Які хвороби можуть бути схожі на ВІЛ

Ранні прояви ВІЛ неспецифічні: температура, озноб, утома, біль у горлі, м'язові болі, нічна пітливість, висип, збільшені лімфовузли та виразки в роті легко прийняти за грип або іншу інфекцію. На пізніх стадіях ВІЛ може погіршувати перебіг гепатитів В і С, а також віспи мавп, і підвищує ймовірність туберкульозу, криптококового менінгіту, тяжких бактеріальних інфекцій, лімфом і саркоми Капоші. Оскільки симптоми не дають змоги відрізнити ВІЛ від інших станів, єдиний спосіб дізнатися статус — тестування.

Як діагностують ВІЛ і коли тест показує результат

Скринінгові тести, зокрема експрес-тести з результатом того самого дня та самотестування, найчастіше виявляють антитіла, які імунна система виробляє у відповідь на вірус. У більшості інфікованих антитіла з'являються протягом 28 днів після зараження; цей період називають серонегативним вікном, коли антитіл ще замало і тест може бути негативним, хоча людина вже здатна передавати вірус. Жоден тест сам собою не забезпечує повноцінної діагностики: після позитивного результату і до призначення лікування проводять підтверджувальне дослідження, щоб виключити помилку тесту або реєстрації результату. У дітей молодших за 18 місяців серологічного тестування недостатньо, потрібне вірусологічне дослідження.

Коли потрібно здати тест і звернутися до лікаря

За негативного результату після контакту, що супроводжувався високим ризиком зараження, рекомендується пройти повторне тестування через 28 днів. Обговорювати з лікарем профілактику має сенс і при збереженні ризику: існують медикаментозні підходи до контакту та екстрена профілактика після нього, яку починають не пізніше ніж за 72 години. Лікар також оцінює кількість CD4-клітин і вірусне навантаження і вирішує, які обстеження потрібні.

Телефонувати за 103 або 112 треба при ознаках, що загрожують життю: утрудненому диханні, зупинці дихання, сильному болю в грудях, кровотечі, яка не зупиняється, втраті свідомості, судомах, раптовій слабкості або неможливості говорити, бачити чи рухатися, а також при сплутаності свідомості.

Матеріал має довідковий характер і не замінює консультацію лікаря. Відмова від відповідальності